УВ Пн, 23.10.2017, 16:31
Приветствую Вас Гість | RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Форум » Слава Україні! » Історія насправді. Міфи навколо України » Видатні діячі ОУН-УПА
Видатні діячі ОУН-УПА
GlefaДата: Пт, 19.10.2007, 16:32 | Сообщение # 1
Я тут часто
Группа: Модератори
Сообщений: 42
Репутация: 3
Статус: Оффлайн
Степан Бандера (01.01.09 - 15.10.59)

----------------------------------------

Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б. відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

Добавлено (Сегодня, 15:52)
---------------------------------------------
Євген Коновалець (14.06.91 - 23.05.38)

------------------------------------------

Полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927).

Народився у с. Зашків Львівського повіту (тепер Жовківського р-ну Львівської обл.). У 1901-09 навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 вивчав право на юридичному ф-ті Львівського ун-ту. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. В 1910-П К. брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А. Коцко. В 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади», З 1913 К. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (гол. К. Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині. На поч. Першої світової війни 2.8.1914 К. був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці К. потрапив у російський полон. У 1915 - поч. 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кін. 1916 - у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 в Росії К. разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, ф. Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців. У вересні 1917 К. втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 К. спільно з Р. Дашкевичем та ін. членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки. В січні 1918 К. після проведення реоргaнізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кін. січня - поч. лютого 1918 частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з К. фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності; 1-2.3.1918 стрілецькі частини під командуванням К. спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України звільнили від більшовиків Київ. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського полк Січових Стрільців 1.5.1918 на вимогу німецького командування було роззброєно і розформовано. К., залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи по створенню нової стрілецької частини. В кін. серпня 1918 К. отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком в Білій Церкві. На поч. листопада 1918 К. через Д. Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у т. ч. Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням К. підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини. К. брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918-19 К. командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після прийняття 6.12.1919 на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, К. видав наказ по самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919 К. потрапив у польський табір для військовополонених у Луцьку. Весною 1920, звільнившись з ув'язнення, К. перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з С. Петлюрою організувати з колишніх бійців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях. Поразка національно-визвольних змагань 1917-21 та чотирьохстороння окупація України, спонукали К. до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 К. здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за безпосередньою участю К. було створено Українську Військову Організацію. 20.7.1921 К. повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. К. був співорганізатором Другого Зимового походу Армії УНР. З грудня 1922 К. був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В листопаді 1927 за ініціативою К. на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої грунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28.1-3.2.1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано К. У кін. 1920-x - на поч. 30-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням К. було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи по підготовці старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії. Діяльність К. по розбудові ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи по налагодженню націоналістичного підпілля в УСРР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 25.5.1938 К. загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Судоплатовим. Похований на кладовиці Кросвік у Роттердамі.

Добавлено (Сегодня, 15:55)
---------------------------------------------
Василь Кук (11.01.1913 - 09.09.2007)

---------------------------------------

Псевдоніми: Василь Коваль, Юрко Леміш, Ле, Медвідь.

Народився 11 ciчня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя - Іларія та Ілька - стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.

У 1923 - 1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт», у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р. - член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932 - 1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час пра­цював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

У липні - серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німець­кою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Ко­мандиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В. Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.

До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім'я становлення і розбудови Незалежної Української Держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Добавлено (Сегодня, 16:32)
---------------------------------------------
матеріал взятий з сайта http://oun-upa.org.ua
В майбутньому буде доповнений


Любить Україну, як люди любить, бо лише звір не любить той ліс де живе
 
NatalkaДата: Вс, 21.10.2007, 15:44 | Сообщение # 2
Admin
Группа: Администратори
Сообщений: 64
Репутация: 2
Статус: Оффлайн
Дуже дякую за таку корисну інформацію:)

Smile! I жити стане краще;)
 
GlefaДата: Пт, 26.10.2007, 16:06 | Сообщение # 3
Я тут часто
Группа: Модератори
Сообщений: 42
Репутация: 3
Статус: Оффлайн
Роман Шухевич (17.07.07 - 05.03.50)

---------------------------------------

Псевдоніми: Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін.

Народився 17-го липня 1907 в Краківцях Яворівського р-ну Львівської області. Син повітового судді, він ще з шостого класу гімназії, яку закінчив у 1925 році, став підпільником Української військової організації (УВО). У 1926-1929 роках брав участь, організовував і керував різними антипольськими акціями. У 1929-му вступив до ОУН як один з перших її членів. Був членом Пласту (курінь "Лісові чорти", пізніше "Чорноморці") у Львові (1922-30), а також УВО (1923-29); служив у Польській армії при артилерії (1928-29). У 1932-му закінчив Львівський політехнічний інститут. Член ОУН від 1929 р., у 1933-1934 був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, яку очолював Степан Бандера. У 1934 році був ув'язнений поляками до політичного концентраційного табору Береза Картузька (1934-35), політичтний в'язень польської тюрми (1935-37), амністований у 1938 році. У 1938-1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі в ранзі поручника.

Роман Шухевич був переконаним антикомуністом. Комуністична влада відправила на заслання його батьків і сестру. На початку радянсько-нацистської війни у 1941 році, коли більшовики "чистили" західноукраїнські в'язниці, було розстріляно його брата, арештовано його дружину, а дочку і сина відправлено до спеціального дитячого будинку.

В 1939-1941 роках у Проводі ОУН відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях. У 1941 році як політичний керівник Українського легіону "Нахтіґаль" ввійшов до Львова. Військовий референт Проводу ОУН від березня 1943, голова Бюра проводу ОУН від травня 1943, В серпні 1943 року обраний Головою Бюро Центрального Проводу ОУН. З осені 1943-го в ранзі підполковника очолив УПА.

В липні 1944-го на підпільному І Великому зборі Української Головної Визвольної Ради обраний Головою Генерального Секретаріату Військових справ УГВР. Іменований УГВР генерал-хорунжим УПА у 1946 році.

Після 1945 року Роман Шухевич разом із прибічниками по ЦП ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу ще на кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. У першій половині липня 1948 року в Іловському лісі тодішньої Дрогобицької області він провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець ("Федір"). Члени ЦП ОУН Василь Кук, Василь Шелест, Роман Кравчук, Олекса Гасин ухвалили важливі рішення про перебудову підпільної роботи та посилення конспірації. Разом з тим вони були вражені, коли дізналися про те, що Р.Шухевич намагався знайти контакти із представниками комуністичного режиму, розпочати мирні переговори, щоб зменшити негативні наслідки протистояння у західноукраїнському регіоні.

Згідно рішення УГВР від 29.08.1949 р., з кінцем 1949 р. часово припинилась діяльність всіх підвідділів і штабів УПА. Роман Шухевич перебував у глибокому підпіллі. Але його кріївку було розкрито. Загинув смертю героя в перестрілці зі спeцгрупою МҐБ в с.Білогорща під Львовом 5 березня 1950 року.

Посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1-ого класу та Золотим Хрестом заслуги. Провід Пласту посмертно іменував Романа Шухевича Гетьманським пластуном Скобом.


Любить Україну, як люди любить, бо лише звір не любить той ліс де живе
 
GlefaДата: Пт, 26.10.2007, 16:10 | Сообщение # 4
Я тут часто
Группа: Модератори
Сообщений: 42
Репутация: 3
Статус: Оффлайн
Звичайно цих людей набагато більше, багатьох з них ми просто не знаємо, тому я пропоную в цій темі зібрати якомога більше біографічних матеріалів про українських діячів

Любить Україну, як люди любить, бо лише звір не любить той ліс де живе
 
СхіднякДата: Вт, 08.01.2008, 03:36 | Сообщение # 5
Новенький;)
Группа: Січовики
Сообщений: 17
Репутация: 1
Статус: Оффлайн
Видатні діячі ОУН
http://mplawiuk.kiev.ua/
http://ukrslovo.com.ua/

Трошки про нас: http://artushenko.focus.in.ua/story/71512/ Про донецькі реалії відносин з мас-медіа (Як це було. Погляд з минулого у майбутнє)


Показувати можна тільки зрячим.
Співати пісню - тільки тим, хто чує.
Даруй себе тому, хто буде вдячним,
Хто розуміє, любить і цінує._______ Омар Хайям (http://ukrart.lviv.ua/)
 
NatalkaДата: Ср, 09.01.2008, 02:47 | Сообщение # 6
Admin
Группа: Администратори
Сообщений: 64
Репутация: 2
Статус: Оффлайн
Дуже Вам дякую:)

Smile! I жити стане краще;)
 
Форум » Слава Україні! » Історія насправді. Міфи навколо України » Видатні діячі ОУН-УПА
Страница 1 из 11
Поиск:

Copyright MyCorp © 2017Создать бесплатный сайт с uCoz